Соціально-психологічна готовність дитини до шкіль­ного навчання передбачає сформованість у неї якостей, завдяки яким вона зможе працювати разом з іншими людьми, підкоряючись вимогам дитячої групи, поступаючись партнерам спілкування і захищаючи інтереси та гід­ність власних. Старший дошкільник, у якого сформована психологічна готовність до навчання, характеризується певним рівнем розвитку мотиваційної, емоційно-вольової, пізнавальної сфер.
Психологічна готовність дитини до школи - здатність дитини ви­конувати навчальні завдання і шкільні обов'язки, зумовлена рівнем її загального розумового розвитку.

Важливим показником такої готовності є позитивне ставлення дошкільника до навчання, здатність коригувати свою поведінку, докладати вольові зусилля для розв'язан­ня завдань, які ставлять дорослі, навички мовного спілку­вання, розвиток риторики, рухової координації. Особливо складним цей період є для 6-річних дітей, оскільки вони пе­реживають у своєму розвитку кризу, яка характеризується складними фізичними і психологічними змінами.

Криза шести-семи років

6-річна дитина сприймає світ і себе у ньому як істин­ний суб'єкт діяльності, наділений почуттям власної гід­ності, що переживає різноманітні емоції, свідомо виконує норми і правила поведінки у суспільстві. Вона вже засвої­ла світ предметів, пізнала деякі соціальні взаємини, сфор­мувала певні уявлення про себе, власні індивідуальні якос­ті, усвідомила переживання, відчула невідповідність між попереднім способом життя і новими можливостями, які почали домінувати над характерними для дошкільника видами діяльності, насамперед грою. Дитину вже не влаш­товує, коли до неї ставляться, як до маленької, вона хоче бути дорослою, а не грати в дорослих; прагне стати школя­рем, людиною, зайнятою серйозною справою - навчан­ням, до якого дорослі ставляться, як до справжньої робо­ти. Так виникає криза 6-ти - 7-ми років, основними сим­птомами якої є (JI. Обухова):

а) втрата безпосередності (між бажанням і дією з'явля­ється переживання того, яке значення ця дія матиме для самої дитини);

б) маніження (дитина щось удає із себе, щось приховує - вона вже закрита для спілкування);

в) симптом «гіркої цукерки» (дитині погано, але вона намагається цього не показати).

У цей період дитина замикається і стає некерованою, у неї виникає нове внутрішнє життя, нові переживання, які прямо і безпосередньо не позначаються на зовнішньому житті. Однак її внутрішнє життя є надзвичайно важливим фактором, який орієнтуватиме її поведінку. Вона прагне до більш важливої, значущої з точки зору суспільства, соціаль­но схваленої і оціненої діяльності. Раніше актуальні для неї види діяльності втрачають свою привабливість. Дитина усвідомлює себе дошкільником і хоче стати школярем.

Формування нової внутрішньої позиції

Вступ до школи є якісно новим етапом у житті дитини, оскільки змінюється її ставлення до дорослих, однолітків, до себе і своєї діяльності. Зі школою пов'язаний перехід до нового способу життя, нове становище в суспільстві, нові умови діяльності і спілкування. Дозвілля змінюється обов'язковими справами, які вимагають відповідальності - дитина повинна ходити до школи, виконувати вимоги прог­рами, робити на уроці те, чого вимагає вчитель, дотримува­тися шкільного режиму, шкільних правил поведінки, доб­ре засвоювати навчальний матеріал.

Із новими обов'язками школяр здобуває і нові права, може претендувати на серйозне ставлення дорослих до своєї навчальної праці; має право на власне робоче місце, від­повідні умови для занять (зручний час, тишу), відпочинок, дозвілля. Позитивна оцінка його навчальної праці пов'я­зана зі схваленням і повагою тих, хто його оточує.

В оточенні дитини провідну роль відіграє новий дорос­лий - учитель. Стосунки з ним розгортаються інакше, ніж із вихователем, який здебільшого виконував функції, подібні до материнських (безпосередні, довірливі й інтим­ні). З вихователем можна було сперечатися, доводити свою правоту, наполягати на своїй думці, нерідко апелюючи до думки батьків: «А мені мама сказала...». Дошкільнику ви­бачали пустощі та вередування. Дорослі, навіть сердячись, швидко забували про це, почувши від нього: «Я більше не буду». В оцінюванні діяльності дошкільника дорослі час­тіше звертали увагу на позитивне, коли щось у нього не ви­ходило, хвалили за старання. Оцінка вчителя не виражає його суб'єктивного особистого ставлення, а засвідчує об'єктивну міру значущості знань учня і виконання ним навчальних завдань.

Зміни взаємин дитини з однолітками пов'язані з колек­тивним характером навчання. У стосунках з іншими діть­ми на передній план виходить навчання, засноване на спільній відповідальності, залишаючи позаду ігрову ді­яльність. Успіхи у навчанні стають головним критерієм взаємного оцінювання однолітків, визначають їхнє стано­вище у класі. Навчальна діяльність є обов'язковою для всіх, підпорядковується регламенту, правилам, які дити­на повинна виконувати.

Зі вступом до школи змінюється і ставлення дорослих до дитини, яка порівняно з дошкільником має більше са­мостійності. Вона повинна сама розподіляти час, дотриму­ватися режиму, не забувати про свої обов'язки, вчасно і якісно виконувати домашні завдання. Основні зміни у цей період відбуваються у внутрішній позиції дитини - психо­логічному відображенні об'єктивної системи її взаємин з оточенням. Внутрішня позиція багатьох старших до­шкільників свідчить про їхню готовність до соціальної по­зиції школяра. Вона є своєрідною системою потреб, пов'я­заних з навчанням, як з новою, серйозною, справжньою, суспільно значущою діяльністю, що втілює у собі новий для дитини суспільно значущий спосіб життя.

Становлення внутрішньої позиції школяра відбуваєть­ся у два етапи. На першому з'являється позитивне став­лення до школи, але спрямування на зміст навчальної ді­яльності відсутнє. Дитина орієнтується лише на зовнішній, формальний бік, вона хоче піти до школи, зберігаючи при цьому дошкільний спосіб життя. На наступному етапі виникає орієнтація на соціальну, однак не на навчальну ді­яльність. Остаточно сформована позиція школяра поєднує орієнтацію на соціальні і на власне навчальні моменти шкільного життя.

Наявність у дитини внутрішньої позиції школяра ви­являється у рішучій відмові від дошкільно-ігрового, інди­відуально-безпосереднього способу існування, яскраво по­зитивному ставленні до нового змісту занять, нового типу взаємин з дорослим - як з учителем. Така позитивна спрямованість на школу як на навчальний заклад є най­важливішою передумовою благополучного входження ди­тини у навчальну діяльність: прийняття нею шкільних ви­мог і повноцінного включення у навчальний процес.

Розвиток особистості у старшому дошкільному віці

У школі дитина переходить до систематичного засвоєн­ня основ наук, наукових понять, що спричиняє особливий розвиток пізнавальної сфери дошкільника.

У 6-річному віці помітно вдосконалюються пізнавальні процеси. На 25-30% поліпшуються гострота зору, розріз­нення кольорів та їх відтінків (улюблені кольори - черво­ний і синій), розвивається фонематичний слух, рука вико­ристовується як орган активного дотику і практичної дії. Підвищується чутливість аналізаторів, що є результатом засвоєння дітьми суспільного досвіду.

Активнішим, довільнішім, цілеспрямованішим є сприймання 6-річних дітей. Упродовж дошкільного віку збільшується тривалість розглядання зображень (від 6 до 12 хв.), дитина поступово вчиться керувати своїм зором, рукою, використовує спеціальні прийоми детального обсте­ження предмета. Змінюється роль розумових процесів: пі­знаючи предмети, старші дошкільники порівнюють їх, ви­користовуючи наявні знання, обґрунтовують свою думку, однак при цьому не завжди вміють відокремити те, що ба­чать, від того, що знають про об'єкт. Вони все частіше заува­жують зміни у довкіллі без спеціальних запитань дорослих.

Як і раніше, активно розвивається наочно-дійове мис­лення. До завершення дошкільного віку формується об­разно-мовне мислення (спирається на образи уявлень і ре­алізується за допомогою слів), яке поступово набуває пев­ної самостійності (відокремлюючись від практичних дій, переходить у власне розумовий процес, спрямований на розв'язування пізнавальних завдань). У зв'язку з цим під­вищується роль мовлення, за допомогою якого діти почи­нають мислити подумки, оперувати різними об'єктами, зіставляти їх, розкривати властивості і зв'язки, розмірко­вувати. Основним у цей період є наочно-образне мислення, зароджується логічне.

Інтенсивно збагачується словник 6-річної дитини (3000-5000 слів). Крім іменників і дієслів, вона вживає прикметники, прислівники, вставні слова, значно краще володіє граматичною будовою мови, структурою простих і складних речень. Триває розвиток і внутрішнього мовлен­ня, яке стає способом становлення і формою функціону­вання внутрішніх розумових дій. Його поява свідчить про розвиток словесно-логічного мислення, яке, виокремлюю­чись із практичної діяльності, стає більш абстрактним і узагальненим.

До 6-ти років помітно розширюються можливості пам'яті: збільшується її обсяг, тривалість збереження і точ­ність відтворення інформації. У 6-7-річних дітей домінує смислова пам'ять, завдяки якій вони запам'ятовують значно більше, ніж раніше. Характерна особливість пам'яті до­шкільника полягає у легкому запам'ятовуванні того, що викликає сильне враження, тому потрібно бути дуже тактов­ним у спілкуванні з ним, щоб необережним словом не відме­жувати потрібних для нього і його розвитку об'єктів. Важли­во, щоб діти весь час збагачувалися зрозумілими, корисни­ми знаннями, потрібними їм для ігор, бесід, малюнків, без яких неможливий їх подальший розумовий і моральний розвиток. Старші дошкільники вже можуть використову­вати прийоми запам'ятовування, намагаються зрозуміти матеріал, повторювати його. Однак мимовільне запам'ято­вування і надалі залишається найпродуктивнішим.

Увага у дошкільників ще дуже нестійка, незначна та­кож і здатність зосереджуватися: вони часто відволікають­ся з будь-якого приводу. Попри те, у 6 років починає роз­виватися довільна увага: дошкільники вже виокремлюють потрібні для їхньої діяльності об'єкти, вчаться бути уваж­ними. Водночас розвивається та набуває більшої стійкості і обсягу мимовільна увага, яка переважає в цьому віці. Ді­тям важко зосередитися на одноманітній і малопривабливій для них діяльності. Вони здатні утримувати увагу на інтелектуальних завданнях, однак при цьому швидко вис­нажуються.

Уява дошкільників характеризується багатством проя­вів: її образи яскраві, наочні, емоційно насичені, але не­достатньо керовані. Розвивається вона через поступове підкорення свідомим намірам, перетворення їх на засіб відтворення певних задумів.

Удосконалюється психічна діяльність дитини. Напри­кінці дошкільного віку багато психічних процесів контро­люються свідомістю. Дитина довільно регулює свої рухи і вчинки, що є істотним показником її загального розвитку, свідченням готовності до навчання у школі. Однак ця са­морегуляція у 6-річних дітей ще недосконала: вони часто порушують дисципліну, їх поведінка піддається миттєвим бажанням, рухи досить імпульсивні. З огляду на це дорос­лі повинні постійно дбати про формування у дитини орга­нізованості, зібраності, дисциплінованості.

У процесі пізнання навколишньої дійсності, участі у різних видах діяльності збагачується емоційне життя до­шкільника, відбуваються зміни у сфері моральних почут­тів, які поглиблюються і чіткіше проявляються. Дитина починає не лише розуміти моральний зміст дій, а й відпо­відно переживати їх. Під впливом виховання формуються почуття дружби, товаришування, взаємодопомоги, спів­чуття, розвивається відповідальне ставлення до дорученої справи. Старший дошкільник починає усвідомлювати по­чуття обов'язку, необхідність і загальнообов'язковість пра­вил суспільної поведінки, починає підпорядковувати їм свої дії і вчинки, виявляти належну самооцінку. У цей пе­ріод важливо не допустити формування неадекватної (за­вищеної, заниженої) самооцінки. Діти старшого дошкіль­ного віку вже переживають почуття патріотизму.

Характерна особливість психіки дошкільників - висо­ка емоційна збудливість, нестриманість, недостатня емо­ційна стійкість. їх почуття, переживання то швидко змі­нюються, то набувають певної стійкості. Водночас діти не­рідко старанно намагаються регулювати прояви своїх емоцій.

На завершенні дошкільного періоду у дитини з'явля­ються елементарні обов'язки, змінюється її життя, зміст і форми спілкування з людьми, що породжує нові потреби, інтереси й наміри. Від спільної з дорослими діяльності ді­ти переходять до самостійного виконання їх вказівок. Вод­ночас зростає інтерес, прагнення долучитися до діяльнос­ті, взаємин дорослих. Виникають нові відносини з одноліт­ками, бажання погратися разом, розповісти щось цікаве товаришеві, попрацювати з ним, допомогти йому. Сформо­вані до цього віку якості особистості забезпечують нор­мальний перехід дитини до шкільного життя. На основі їх сформованості можна робити висновок про готовність малюка до навчання в школі.

Психологічна готовність до шкільного навчання є ком­плексною характеристикою дитини, у якій відображений розвиток психічних якостей, що найбільше сприяють нор­мальному входженню у шкільне життя і формуванню на­вчальної діяльності.

Мотиваційна готовність дитини до школи

Наприкінці дошкільного періоду дитина починає усві­домлювати своє становище як таке, що не відповідає її можливостям, її вже не задовольняють доступні у грі засо­би, що наближають до життя дорослих. Психологічно ди­тина переростає гру, хоч ще довго вона не втрачає для неї своєї цінності. Одночасно у дошкільника з'являється ба­жання стати учнем, навчатися, а становище школяра зда­ється певним щаблем до дорослості. Вона починає усвідом­лювати навчання як відповідальну справу, до якої всі став­ляться з повагою, як засіб досягнення нового становища, подолання меж дитинства. Навчання приваблює дитину своєю значущістю не лише для неї, а й для оточуючих. На­віть любов до свого дошкільного закладу, ровесників і ви­хователів не відмежовує старших дошкільників від праг­нення перейти до школи. Дітей цікавлять і деякі зовнішні аспекти шкільного життя, виконання учнівських обов'яз­ків, учнівське приладдя.

Прагнення ввійти у світ дорослих у новому статусі не єдина причина для позитивної налаштованості на майбут­нє навчання. Не менш важливу роль відіграє і пізнавальна активність, яка наприкінці дошкільного віку досягає ви­сокого рівня розвитку. Для задоволення пізнавальних ін­тересів дитини вже недостатніми виявляються типові для дошкільника види діяльності. Нею керує потреба спеціаль­ного навчання, бажання пізнати невідоме, розібратися у складному, опанувати нові уміння. Як свідчать практика і спеціальні дослідження, найбільших труднощів у початко­вій школі зазнають діти, в яких не розвинена пізнавальна спрямованість, не сформована звичка думати, розв'язувати завдання, шукати нове, а зовсім не ті, кому бракує знань.

Розвиток пізнавальної сфери є безпосереднім свідченням готовності до навчання, оскільки оволодіння знаннями, ос­новами наук передбачає сформовану пізнавальну спрямова­ність. Не можна робити висновків про готовність до шкільно­го навчання дитини, не з'ясувавши особливостей розвитку її пізнавальної спрямованості, уявлень про школу, наявність бажання вчитися і ставлення до навчання загалом.

Отже, основними компонентами мотиваційної готов­ності дитини до школи є правильне уявлення про навчання як важливу і відповідальну діяльність, пізнавальний інте­рес до світу. Ця готовність виникає наприкінці дошкільно­го - на початку шкільного періоду як потреба в набутті знань і вмінь, свідчення якісно нового етапу розвитку пі­знавальної сфери.

Емоційно-вольова готовність дитини до школи

Школа і навчання вимагають від дитини розуміння, усвідомлення необхідності дотримання певних правил на уроці, під час виконання навчальних завдань у школі і вдома, у роздягальні, їдальні, спортивному залі, а також у свій вільний час - на вулиці, у театрі, парку тощо. У зв'язку з цим надзвичайно важливою є готовність емоцій­но-вольової сфери дитини, яка зумовлює вміння регулюва­ти свою поведінку у складних ситуаціях, мобілізуватися у стані втоми, завершувати справу до кінця.

Основними показниками емоційно-вольової готовності є певний ступінь сформованості довільних психічних про­цесів (цілеспрямованого сприймання, запам'ятовування, уваги), уміння долати посильні труднощі, навички само­стійності, організованості, швидкий темп роботи, що ви­магає зібраності, зосередженості (на противагу імпульсив­ності, схильності відволікатись), опанування основними правилами поведінки у навчальних та інших ситуаціях, уміння правильно реагувати на оцінку виконаного завдан­ня, оцінювати свою роботу.

Дитина з високим рівнем емоційно-вольової готовності до школи адекватно сприймає завдання, співвідносить їх за ступенем складності. Через необхідність долати трудно­щі вона не втрачає рівноваги: звертається за допомогою до дорослих або намагається справитися самотужки, перено­сить невдачі (не розгублюється, не плаче), шукає способи вдосконалення своєї роботи чи поведінки. Тобто виявляє необхідний для школи рівень самостійності.

Навіть важку роботу, яка потребує значного напружен­ня, дошкільники виконують легше, якщо її процес і ре­зультат захоплює, викликає позитивні переживання. Пе­реживання позитивних емоцій, пов'язаних з роботою, ра­дість від пізнання нового, задоволення від виконання зав­дання, приємне передчуття високої оцінки створюють сприятливий фон у навчальній діяльності. Позбавлена ра­дощів посилена розумова робота може стати для дитини нудною, небажаною, важкою.

Немало подій навчальної діяльності породжують не ли­ше позитивні, а й негативні переживання (помилки, невда­чі, низькі оцінки). У таких випадках діти відчувають нев­доволення, розчарування. В одних вони швидко минають, інші довго ходять засмученими; одні плачуть, інші - впер­то відмовляються від подальшої роботи. Можливі надто сильні негативні емоції або байдужість до результатів своєї праці, навчання. Педагоги покликані допомогти дитині не піддаватися своїм почуттям, оволодіти ними, керувати сво­їми емоціями, стримувати занадто бурхливі зовнішні їх прояви. Дітям старшого дошкільного віку це дається нелег­ко, оскільки емоційна збудливість - їх вікова особливість.

Характерною ознакою цього періоду є здатність діяти за моральними мотивами, а також відмовитися за необхід­ності від того, що особливо приваблює.

Для вольової регуляції поведінки дошкільників прита­манна єдність мотиваційної й операційної сторін, що вияв­ляється у ставленні до труднощів і типових способів їх по­долання. Тому першочергове значення у формуванні волі має виховання мотивів досягнення мети, попри різнома­нітні перешкоди. Завдяки цьому вона набуває здатності са­мостійно, за незначної допомоги дорослих долати трудно­щі, які обов'язково виникають у школі.

Рівень емоційно-вольової, мотиваційної готовності до школи залежить також від умов дошкільного закладу й особливо сім'ї. Діти, які виростали у доброзичливих умо­вах, відчували підтримку дорослих у їх прагненні до са­мостійності, намаганні творчо діяти, як правило, готові до школи. їх активність доповнюється, підсилюється само­стійністю, впевненістю, відчуттям своєї здатності впорати­ся зі складним завданням. Невдачі можуть іноді виклика­ти у них сльози, однак діти швидко забувають прикрощі, що трапились під час занять, ігор, і виправляють допуще­ні помилки. Значно гірше почувають себе у таких ситуаці­ях ті дошкільники, яким удома бракувало тепла, турботи, які не відчували поваги до себе, власної захищеності. Вони боязкі, пасивні, безпомічні, з низькими самооцінкою і рів­нем домагань. У них мало друзів, скутість заважає їм вияв­ляти ініціативу. Найсуттєвішими причинами таких якос­тей є негативна ситуація у сім'ї, намагання батьків ізолю­вати дитину від ровесників, обмежити її самостійність, нав'язливі повчання і моралізування, образи, принижен­ня, висміювання, фізичні покарання за помилки і невдачі, загострення уваги на її слабкості і неповноцінності.

Розумова готовність дитини до школи

У загальному рівні розумового розвитку дитини, воло­дінні вміннями і навичками, необхідними для вивчення передбачених освітніми програмами предметів, виявля­ється інтелектуальна готовність до навчання у школі. При оцінюванні розумової готовності дитини до школи врахо­вують її загальну обізнаність з навколишнім світом, сві­тогляд; рівень розвитку пізнавальної діяльності і пізна­вальних процесів; наявність передумов для формування навчальних умінь і навчальної діяльності загалом.

Знання про навколишній світ, світоглядні уявлення дитини виявляються у тому, що вона знає про себе і своє найближче оточення: сім'ю, свою вулицю, село, місто, лю­дей, їхню працю, звичаї, свята, явища природи. Важли­вим показником розумового розвитку дитини є систем­ність знань і уявлень.

Рівень обізнаності, світоглядні уявлення дошкільника найкраще з'ясувати в умовах бесіди. У ній, як правило, ви­користовують запитання про домашню адресу, ім'я та прі­звище дитини; як звуть тата, маму, бабусю, дідуся, де і ким вони працюють; які, крім рідного, вона знає міста, в якій країні живе; як називаються дні тижня, пори року, місяці, яких диких і свійських тварин вона може назвати; звідки береться зерно, борошно, з чого печуть хліб, шиють одяг, виготовляють меблі; які в неї улюблені казки, книжки, іг­ри тощо. Одні діти на ці питання відповідають цікаво і зміс­товно, інші навіть не знають домашньої адреси, назви рід­ного міста.

За відповідями дошкільників можна зробити висновки про розумову готовність, розумові можливості, індивіду­альний і груповий рівень обізнаності, роль батьків у фор­муванні загального розвитку і спрямованості дитини, над чим необхідно працювати педагогам. Результати діагнос­тичної бесіди свідчать і про кругозір, орієнтацію дітей у навколишньому світі. Найчастіше вони дають підстави для таких висновків:

1) у дитини чіткі, змістовні уявлення, вона вільно і правильно їх висловлює;

2) дитина має деякі уявлення, але висловлює їх досить бідно;

3) у дитини збіднений запас уявлень (фрагментарні, незв'язані), їй важко висловлюватись.

Рівень розвитку пізнавальної діяльності можна визна­чити і за допомогою системи індивідуальних завдань. Для з'ясування розвитку сприймання, спостережливості вико­ристовують набори предметів, що різняться за довжиною (смужки), висотою (брусочки), шириною (стрічки), кольо­ром; плани і схеми для конструювання (завдання на пра­вильне розташування меблів у кімнаті, складання карти­ни з частинок, знаходження виходу в лабіринті) та ін.

Про розвиток зв'язного мовлення дітей можна зробити обґрунтований висновок на підставі аналізу їхніх відпові­дей під час бесіди або переказу казки, оповідання (перед тим їх слід виразно, спокійно прочитати дитині). Коли дитина розповідає вірш, казку, важливо звернути увагу і на інтона­ційну виразність, образність її мовлення. Для діагностуван­ня схильності до мовної творчості малюка пропонують при­думати оповідання, казку за певною темою (назвою); закін­чити розпочате оповідання; придумати початок ситуації; скласти загадку про певний предмет тощо. У розмові з ди­тиною на підставі виконання нею спеціальних вправ вияв­ляють і якість вимовляння нею звуків, розвиненість нави­чок для оволодіння рідною мовою, читанням, письмом.

В адресованих вихователям дошкільних закладів ви­даннях є завдання, якими можна скористатися для з'ясу­вання рівня розвитку пам'яті, мислення, уяви.

Про наявність психологічних передумов, що сприяють формуванню у школі навчальних умінь і навчальної діяль­ності, свідчать результати сприймання дитиною висловле­них дорослими завдань, інструкцій, правил, здатність дія­ти відповідно до їхніх вимог.

Психологічною передумовою успішного засвоєння по­чаткового курсу математики є адекватне вимогам школи володіння дитиною математичними уявленнями. Для його з'ясування використовують завдання, які дають змогу ви­явити, чи вміє дитина рахувати, до яких меж і наскільки усвідомлено вона це робить, чи орієнтується у натурально­му ряді чисел (знає місце кожного числа, його склад, утво­рення), чи володіє прямою, зворотною, порядковою ліч­бою, чи вміє додавати й віднімати по одному і по два, розв'язувати і самостійно складати задачі. За результатами виконання цих завдань, як правило, дітей розподіля­ють на такі групи:

- діти, у яких є первинні математичні навички, які правильно виконують завдання і можуть їх аргументува­ти, пояснити;

- діти, які правильно виконують завдання, але не мо­жуть пояснити хід їх виконання;

- діти, які не вміють виконувати завдання.

Отже, розумова готовність до школи охоплює систему показників, за якими можна зробити достатньо об'єктивні висновки про інтелектуальний розвиток дитини. Такі вис­новки можуть бути надто різноманітними в деталях, як і самі діти. Одні з них мають багатий кругозір, активні, уважні, вдумливі, але не вміють читати; інші досить добре читають, не виявляючи при цьому достатньої інтелекту­альної активності тощо. На основі цих відомостей вибудо­вують індивідуалізовану, особистісно-орієнтовану освіт­ньо-виховну роботу з першокласниками.

Соціально-психологічна готовність дитини до школи

Соціальна готовність до школи передбачає і належну сформованість у дитини вміння вибудовувати свої взає­мини з педагогом та однолітками. Вихователь, який сис­тематично спостерігає за поведінкою дітей у групі до­шкільного закладу, знає, хто з них уміє спокійно і по-діловому звернутися до дорослого із запитанням, попросити в товариша допомоги або запропонувати свою, узгодити власні інтереси з інтересами однолітків у грі чи іншому виді діяльності; хто обирає в іграх лише найпривабливіші ролі шляхом умовляння, примусу чи конфліктуючи, а хто задовольняється будь-якою роллю, не вміє відстоюва­ти себе і свої інтереси; хто взагалі не готовий брати учас­ті у спільній діяльності через боязкість або комунікатив­ну пасивність.

Наприкінці дошкільного періоду у дітей переважає позаситуативно-особистісна форма спілкування. У зв'яз­ку з цим вони засвоюють особливу позицію стосовно до­рослого - позицію учня, яка створює сприятливі умови для навчання у школі, сприймання великої кількості нової інформації, налаштовує на виконання всіх навчальних завдань. У процесі особистісного спілкування діти набува­ють цінної для навчання у школі здатності сприймати й осмислювати позаситуативну інформацію, відбирати і від­працьовувати її для обговорення з іншими людьми.

У своєму індивідуальному житті діти, як і дорослі, пе­реживають багато складних проблем, які їм важко, а іноді й неможливо розв'язати. Це змушує їх хвилюватися, страждати, долати труднощі, радіти від досягнутих резуль­татів. Непросто розгортаються їх взаємини з ровесниками і дорослими. Те, що сторонній людині може видатися дріб­ницею (причини бійки, плачу, радощів), для дитини на цей час є смислом життя. Якщо педагог не помічає емоційно-смислових особливостей життя дітей, він може припус­титися значних помилок у роботі з ними.

Не всі старші дошкільники займають однакове стано­вище у групі. Серед них є такі, які почувають себе вільно: вони активні, ініціативні, веселі, охоче допомагають ін­шим, діляться з ними тим, чим можуть, їх люблять ровес­ники, біля них згуртовуються. Немало є і байдужих, пасив­них, агресивних, боязких дітей. Часто бувають у групах і діти, яких не люблять. Причиною цього можуть бути їх зовнішній вигляд (невмите обличчя, брудні руки і ніс, не­дбалий одяг), особливості поведінки і дій (недостатня кміт­ливість, вайлуватість, повільність, вередування, плакси­вість, забіякуватість), риси характеру (відлюдькуватість, дратівливість) тощо.

У старшому дошкільному віці серед дітей виявляються лідери, які ведуть за собою групу, користуються найбіль­шою популярністю, любов'ю, уміють домовлятися з ровес­никами, враховувати їхні бажання, залагоджувати непо­розуміння, дружити, допомагати (істинний лідер). Ліде­ром може стати й агресивна, фізично сильніша за інших дитина, яка прагне командувати, розпоряджатися, а в разі чиєїсь непокори може вдатися до фізичних розправ (агре­сивний лідер). Лідерство в дошкільному віці зовсім не га­рантує, що ця риса збережеться і в подальшому шкільному житті. Однак наявність у дитини ознак істинного лідера є передумовою, що ця якість розвиватиметься і в школі.

Отже, психологічна готовність до шкільного навчання охоплює різноманітні аспекти здібностей, умінь і навичок дитини. Вона є підставою для уявлень про рівень загально­го розвитку майбутнього школяра, психологічні якості, які зумовлюватимуть його успішність на початку навчан­ня. Усі ці якості взаємопов'язані, між ними функціонує причинний зв'язок, у кожної дитини вони проявляються індивідуально.

Кiлькiсть переглядiв: 154

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.